Овес посівний. Широко поширений вид, у тому числі і в
Україні. Основні райони його вирощування
зоосереджені в помірних широтах Північної півкулі. Багатоманітність форм
об’єднують у три групи різновидностей: 1) розкидистий овес, який має найбільше
поширення і значення (A. sativa grex var.
Diffusae Mordv.); 2) стиснутий, або одногривий, овес, який не має поширення в виробництві
(A. sativa grex.
Orientalis Mordv.); 3) голозерний овес (A.
sativa grex var. Mordv.).
Різновидності вівса посівного відрізняються за забарвленням зерна,
остистості, міцності поєднання квіток в колоску і наявністю язичка (ligula) в місці поєднання листової піхви і листової
пластинки. Безлігульні форми мають обмежене розповсюдження. Найбільші посівні
площі займають сорти розкидистого вівса з неміцним поєднанням квіток у колоску,
які відносяться до різновидностей mutica Al. (білозерний безостий), aristata Kr. (білозерний остистий) і aurea Koern. (жовтозерний безостий).
А.І. Мордвінкіна встановила
еколого-географічні групи вівса, які
вдрізняються за морфобіологічними особливостями, продуктивністю,
стійкістю до вилягання і ушкодженням хворобами. В Російській Федерації істотне
значення мають сорти, що відносяться до наступних еколого-географічних груп.
Низинна західноєвропейська – потребує
високого агрофона. Рослини вологолюбиві, середньо- і пізньостиглі, високорослі,
з міцною соломиною і крупною волоттю, білозерні, товстоплідні, з середньою і
високою плівчатістю, пластичні, вражаються грибковими захворюваннями.
Вирощуються в лісовій і лісостеповій зонах європейської частини і Західного
Сибіру. До цієї групи можна віднести сорти Горизонт, Льговський 1026, Мирний,
Орел, Побєда і ін.
Північна російська – рослини
середньої висоти і низькорослі з соломиною середньої товщини, холодостійкі,
середньо- і скоростиглі, тонкоплідні, низькоплівчасті, вражаються грибковими
захворюваннями. Зустрічаються одногриві форми. Вирощуються в північній частині
лісової зони. Сорти Фаленський 1, Ярославський 15, Скороспілий.
Східносибірська – рослини
середньої висоти і низькорослі, ранньостиглі, стійкі до понижених весняних
температур і весняної посухи, дрібнозерні, низькоплівчасті, тонкоплідні. До даної групи відноситься сорт
Якутський.
Європейська жовтозерна –
рослини середньої висоти,
середньостиглі, пластичні, жовтозерні, середньоплідні, стійкі до пилової
і твердої сажки, вражаються корончастою і стебловою іржею. Розповсюджена в
Україні, на Північному Кавказі, в Казахстані і деяких областях Нечерноземної
зони Російської Федерації. Сорти: Кіровський, Надьожний, Сіверянин і ін.
Степова - рослини середньої
висоти з тонкою міцною соломиною,
скоростиглі і середньостиглі, теплолюбиві, стійкі до посухи, тонкоплідні. Розповсюджена в степовій зоні європейської
частини, Західному Сибіру і Казахстані. Найбільшого значення набули сорти
Артемівський 107, Кубанський і Синельніківський.
До скандінавської групи відносяться
широко відомі сорти іноземної селекції: Астор, Гамбо, Кондор і ін.
Первинний центр походження плівчастих форм вівса посівного не
встановлений. Вважають, що він походить
від смітнього вівса, що засмічував полбу. Підтвердженням цьому є форми вівса з міцним поєднанням квіток у
колосі (полб’яні). Голозерні форми даного виду походять з Північно-Східного
Китаю і Монголії.