Найбільш поширений у
Південній півкулі. Його вирощують на півдні США, в Південній Америці, Африці, Австралії, а також
у Середземноморських і Середньоазійських країнах. Найбільшого значення набули
зимуючі сорти даного виду, що відносяться до середземноморської
еколого-географічної групи (Бізантіна ІІ). Порявняно з вівсом посівним овес
візантійський більш посухостійкий, менше вражається хворобами. Первинний центр
його походження – країни Середземного моря. Найбільше число різновидностей
зустрічається в Сірії, Ізраїлі і Алжирі. Прабатьківською формою вівса
візантійського вважається вівсюг середземноморський.
