Систематика і походження гороху
Горох (рід Pisum L.) відноситься до сімейства бобові - Fabaceae Lindl. (Leguminosae Juss.), коліну вікові - Vicieae Bron. і нараховує за класифікацією, що запропонована Р.Х. Макашевою, всього два
вида.
1. P. fulvum Sitbth. et Smith – горох червоно-жовтий – однорічна низькоросла рослина (10 – 75 см). Боби
дрібні (3 – 4 х 0,7 – 1 см). Насінини опуклі, діаметром 0,3 – 0,4 см.
Зустрічається в дикій флорі в гірських районах Малої Азії і Аравії. При
схрещуванні з горохом посівним проявляє високу стерільність.
2. P. sativum L. sensu amplissimo Govorov - горох
посівний однорічний, надзвичайно поліморфний вид, який включає і зимуючі форми.
Диких форм небагато. Це вид-космополіт. За сучасною класифікацією включає шість
підвидів: високий, сірійський, абісінський, закавказський, азійський і
посівний. У виробництві в основному вирощується останній вид.
На
думку багатьох дослідників, горох – прадавній і типовий рід Старого Світу, разом
з тим немає єдиної думки про його походження. Накопичені факти, свідчать про
те, що горох походить з гірських районів
Передньоазійського, Середньоазійського і Абісінського центрів (за
класифікацією М.І. Вавілова). Основними
аргументами на користь цього є наявність
тут примітивних форм і велика
концентрація домінантних генів.
Немає
сумнівів, що на території України горох з’явився в прадавні часи. Напевно він розповсюджувався
через поселення трипільської культури, про що що свідчать археологічні знахідки
в Чернівецькій і Івано-Франківській областях (ІІІ – ІІ століття до н.е.).
Для більш ефективного і
цілеспрямованого використання в селекції потенціала культури велике значення має агроекологічна
класифікація, в основу якої покладено сукупність біологічних особливостей і
морфологічних ознак, а також загальне походження. А.І. Говоров виділив 18 таких
еколого-географічних груп у межах трьох підвидів гороха посівного. Найбільш
істотні з них наступні.
Середземноморська – рослини
мають великий габітус. Стебло товсте, висотою 80 – 300 см. Боби крупні,
довжиною більше 6 см. Маса 1000 насінин 250 – 400 г. Рослини відрізняються
досить швидким темпом росту в період сходи – цвітіння, вимогливі до вологи і
відносно стійкі до пониження температури в цей період. У наступні фази стійкі
до періодичної посухи, але вимогливі до тепла в період наливу зерна. В цілому
вегетаційний період середній. В оптимальних умовах дають високі врожаї зерна
гарної якості (вміст білка 23 – 26%). Сорти Уладовський 303, Чишминський ранній
і ін.
Західноєвропейська – рослини
крупні або середнього розміру. Висота стебла 40 – 150 см. Боби крупні або
середньокрупні. Маса 1000 насінин 180 – 300 г. Рослини характеризуються уповільненим ростом і
розвитком на початку вегетації, але період цвітіння – дозрівання проходить
швидко. Більш вимогливі до вологи, тепла і агрофона порівняно з попередньою
групою. Сорти Роман і Орлик (Чехія), Паулі (Нідерланди). Сюди відносяться
головним чином овочеві форми.
Середньоєвропейська – найбільш
багаточисельна група. Вегетативні органи середні інколи крупні, генеративні –
дрібні або середні. Маса 1000 насінин 150 – 260 г. Рослини в основному
середньорослі, інколи високі. Характеризуються швидким темпом росту,
невимогливі до вологи в період вегетації. Відносно маловимогливі до тепла
протягом усього вегетаційного періода, високопластичні. Але разом з тим при
інтенсивному агрофоні по врожайності можуть поступатися двом попереднім групам.
Наявні ультракоростостиглі сорти.
Сибірська – рослини середнього
габітуса. Висота стебла до 150 см. Насіння дрібне, маса 1000 насінин до 200 г.
Рослини в період сходи – цвітіння ростуть повільно, задяки чому стійкі до
посухи в цей час. Менш вимогливі до тепла в період наливу і дозрівання насіння.
Чутливі до довжини дня. При скороченому світловому дні не цвітуть.
