На сьогоднішній день селекційні компанії активно ведуть селекцію по створенню нових сортів сої, а хімічні компанії кожен рік оновлють асортимент по захисту рослин. Таким чином серед фермерів постає питання не тільки обрати відповідний сорт, але і обрати найбільш технологічно, а отже, і економічно ефективне рішення для забезпечення високого урожаю.
Соя є цінною кормовою культурою. Використовують її як сировину для промисловості. Зерно містить від 40 до 55% білків, які легко засвоюються оргінізмом людини і тварин, до 26% жирів, близько 30% вуглеводів і досить значну кількість вітамінів. З усіх зернобобових білок сої найбільш повноцінний.
Соєву олію широко застосовують для виробництва маргарину, у лакофарбовій та миловарній промисловості, для виготовлення гліцерину. Із зерна мелених бобів сої виготовляють страви, харчові продукти, консерви.
Таким чином попит на сою щорічно зростає, і це є гарним стимулом для українських фермерів.
Досить високі врожаї сої збирають за дотримання всіх вимог технології вирощування, раціонально використовуючи біологічні особливості цієї культури. В Україні бігіто районів, що мають сприятливі умови для вирощування сої.
Соя належить до теплолюбних рослин. Насіння починає проростати за температури 8-10 градусів цельсія, проте сходи найшвидше зявляються за 18-20 гр цельсія. Оптимальна температура росту і розвитку 18-25 гр цельсія. Соя – світлолюбна рослина короткого дня. Умови освітлення впливають на інтенсивність фотосинтезу, біологічної фіксації азоту, на мінеральне живлення і врожай. Серед рослин короткого дня соя найчутливіша до зміни його довжини: щоб прискорити цвітіння, для неї потрібно 2-6 коротких днів, тоді як для інших культур – 7 – 40. За невеликого збільшення довжини дня цвітіння, затримується.
Соя сама є цінним попередником для інших культур. Залишаючи в ґрунті після збирання добре розвинуту кореневу систему з бульбочковими бактеріями, вона сприяє нагромадженню азоту, поліпшенню структури й родючості ґрунту. Соя використовує важкорозчинні поживні речовини з нижніх шарів ґрунту і включає їх у кругообіг живлення. В середньому на 1 га вона залишає близько 60—80 кг/га азоту (N), 20-25 кг/га фосфору (P2O5) і 30-40 кг/га калію (K2O). Проте пізнє збирання культури не дозволяє вирощувати після неї озимі культури в північних регіонах країни.
В умовах помірного клімату економічно обґрунтованим є вирощування лише сортів ультраскоростиглої (тривалість періоду від сходів до дозрівання менше 80 днів), дужескоростиглої (81—90 днів), скоростиглої (91—110 днів), середньоскоростиглої (111–120 днів) та середньостиглої (121–130 днів) груп. У ранньостиглих сортів світлова реакція менш виражена, бо реакція сортів на фотоперіодизм пов'язана з періодом їхньої вегетації. Скоростиглі сорти менш реагують на довжину дня, ніж середньостиглі і особливо пізньостиглі.
Висівають протруєне насіння і, при необхідності, інокульоване бульбочковими бактеріями (ризоторфіном). Як правило, протруєння проводять у таких випадках до сівби, а інокуляцію — при сівбі. Лише протруєння фундазоломможна суміщати з інокуляцією в день сівби.
Норма висіву насіння залежить від сортотипу і способів боротьби з бур'янами. Ультраскоростиглі й дужескоростиглі сорти з детермінантним типом росту дають найбільшу врожайність при густоті стеблостою перед збиранням 35—46 рослин на м² (висів 45—55 схожих насінин на м²). Середньостиглі і середньопізні сорти індетермінантного типу росту, які сильно гілкуються, повинні мати перед збиранням 18—22 рослини на м² (висів 30—35 схожих насінин на м²). Більш загущені посіви вилягають, що викликає зниження урожайності. На кращих ґрунтах вибирають нижчу, на легких ґрунтах вищу норму висіву. Якщо боротьба з бур'янами проводиться механізованим способом (післясходове боронування, міжрядні обробки), то норму сівби збільшують на 10—15%. Висівають сою, як правило широкорядним способом з міжряддями 45—70 см, або стрічковим способом за схемою 50×15 або 60×15, або ж звичайним рядковим способом.
