Добори
і оцінка ліній при селекції на урожайність. Ефективність добору на ознаки можна підсилити створенням
спеціальних штучних фонів, які дають змогу достатньо чітко виділити потрібні
рослини з гібридної популяції. Дещо по іншому проводиться селекція на врожайність.
Прояв цієї ознаки і її окремих компонентів в значній мірі залежить від умов зовнішнього середовища.
Модифікаційна мінливість буває надзвичайно високою, тому неможливо бути
абсолютно впевненим, що кожна відібрана високопродуктивна рослина дасть
високоврожайних нащадків. При доборах у ранніх поколіннях високопродуктивних
рослин ускладнюється також впливом
гетерозисних ефектів. В цьому випадку гетерозисні рослини можуть бути
надзвичайно потужними і привабливими, але вони швидко втратять свої цінні
особливості вже після одного-двох самозапилень.
Усе це змушує селекціонерів збільшувати об’єм роботи і постійно шукати
якісь нові прийоми для підсилення ефективності доборів на продуктивність. Їм
доводиться знаходити відповіді на низку питань: 1) на якому фоні
вирощувати гібридні популяції і
проводити добори; 2) який добір
використовувати; 3) коли починати добори
і чи потрібно їх повторювати в наступних поколіннях; 4) в яких об’ємах і з якою
інтенсивністю проводити добір; 5) якими критеріями користуватися при доборі
окремих рослин; 6) як оцінювати лінії на перших і наступних етапах
селекційного процесу і т.д. Аналіз методик роботи провідних селекціонерів світу
дає змогу зробити деякі узагальнення.
При селекції на продуктивність найбільш ефективним виявився
індивідуальний добір. В залежності від конкретних умов можуть успішно
застосовуватися різноманітні його модифікації. Дещо по різному селекціонери
відносяться до об’єму схрещувань. Деякі з них більш інтенсивно проводять добір
в межах однієї комбінації, інші надають перевагу оцінці більшого числа
комбінацій. Перша концепція потребує більш ретельного підбору батьківських форм.
При дотриманні цієї вимоги він дає змогу більш повно використовувати потенційні
можливості комбінації, що особливо важливо для селекції на таку генетично
складну ознаку, як продуктивність. Інший підхід дає змогу перевірити велике
число комбінацій і, в випадку виявлення
особливо цінних, підсилити селекційну роботу саме з ними в наступному. Так,
наприклад, було в Мексиці з комбінацією 8156, яка дала початок багатьом поширеним
сортам, зокрема Siete Cerros 66 і Super X у Мексиці, Mexipak і Indus 66 у Пакистані, Kalyan Sona і PV 18 в Індії, Espigas в Туреччині, Haketch в Ефіопії і ін. З допомогою мексиканських короткостеблих пшениць був
забезпечений стрімкий скачкоподібний ріст урожайності в багатьох країнах
(особливо в Індії і Пакистані), що одержав назву „зелена революція”.
Хоча число комбінацій схрещування і їх об’єм в різних селекційних установах неоднакові, всі селекціонери мають величезне
число зразків в селекційних розсадниках. Однаковий підхід і до браковки
селекційного матеріалу - скрізь вона дуже жорстока. Напевно, ці дві умови на
сучасному рівні розвитку селекції є необхідною умовою для успішної роботи по
створенню високоврожайних сортів.
Не однаково вирішується питання
про вибір агротехнічних фонів для вирощування гібридних популяцій. Більшість
селекціонерів вважає, що добори необхідно проводити на фоні в тих умовах, для
яких передбачається майбутній сорт. В зв’язку з цим
в деяких селекційних установах створені самостійні групи, які створюють
сорти для конкретних умов вирощування (пар, непарові попередники, зрошення, богара
і т.п.).
Мексиканські селекціонери
прибічники проведення доборів на високому агрофоні з наступною
перевіркою ліній в різноманітних умовах середовища. Цей шлях призводить до
створення сортів з широкою екологічною пластичністю, здатних зайняти величезні
ареали. Низку таких сортів створено в Мексиці, і вони висіваються в багатьох
країнах.
Яскраві приклади створення високопластичних сортів - Миронівська 808,
Безоста 1, Саратовська 29, Харківська 46, посівні площі яких становлять
мільйони гектарів. Вирощування вказаних сортів дало величезний економічний
ефект і дозволило різко підвищити середню врожайність пшениці. Однак існує
застереження, що такі сорти створюють умови для накопичення вірулентних рас
грибкових захворювань і різкого підвищення чисельності пристосованих до них
шкідників. Це створює загрозу виникнення зоо- і епіфітотій, що може призвести
до значних недоборів зерна на великій території. В зв’язку з цим багато
спеціалістів вважають, що в виробництві необхідно поширювати лише сорти, які
пристосовані до умов відповідної зони.
Наступним моментом в селекції є добір окремих рослин в популяції і
окремих сімей в селекційному розсаднику. Ні в тому, ні в іншому випадку немає
повторень, що утруднює застосування критеріїв біологічної статистики. Саме на
цьому етапі селекції і повинні зіграти свою важливу роль науково обґрунтовані
моделі ідеальних сортів для кожної зони. Спираючись на них, можна буде
відбирати в першу чергу ті рослини, які найбільше відповідають вимогам моделей.
Саме так і поступають досвічені селекціонери. Практика доводить, що в кожному
селекційному закладі особливу увагу при доборі приділяють переважно одній або
декільком ознакам, які вважаються найбільш важливими для зони.
Заслуговує на увагу метод сотового (гексагонального) розміщення рослин (honeecomb method) cелекційного розсадника, запропонований керівником
кафедри генетики і селекції Арістотелівського університету (Греція, Тесалоніки)
А. Фазоуласом (Fasoulas A., 1973, 1981),
Насіння висівають у кутах і центрі правильних шестикутників, що нагадують
бджолині соти. За даними A.
Fasoulas (1981), у такому посіві створюються особливо
сприятливі умови для добору високопродуктивних генотипів за фенотипом, перш за
все тому, що більш повному прояву особливостей рослин сприяє однакова
конкуренція між ними. При доборах застосовують принцип плавкої середньої і
порівняння з стандартними сортами.
Поєднання двох способів оцінки підвищує ефективність метода.
В селекційному розсаднику вже стає можливим врахувати найбільш важливу
ознаку – масу зерна з одиниці площі. Однак наявність тут лише одного повторення
змушує шукати прийоми для зменшення можливих помилок, які пов’язані з
варіюванням родючості грунту на дослідній ділянці. Деякі селекціонери
застосовують в цих цілях аналіз по елементах продуктивності і обчислюють середю
масу зерна з рослини. Вони вважають, що цей показник більш надійний, ніж маса
зерна з ділянки. Використовуються і інші методи. Один з них – це часте
розміщення ділянок стандартного сорту для того, щоб порівняти відібрані зразки
з розміщеними поряд стандартами.
Інший метод передбачає використання за контроль плавких середніх
показників, обчислених з урожаїв декількох селекційних зразків, і
обчислення з їх використанням варіації, що не пов’язана з сортовими особливостями. За даними T.F. Townley-Smith з
співавторами (1973) і дослідної станції штату Саскачеван (Канада, 1973), цей
метод ефективніше. Оскільки не потрібно займати додаткової площі під
стандартний сорт, і з його допомогою вдається більш повно знизити помилку
досліду. Зрозуміло, що для зменшення варіації показників в селекційному
розсаднику велике значення має точний посів.
Таким чином, при доборі окремих рослин більшість селекціонерів
обмежується окомірною оцінкою, і вона
дає цілком задовільні результати. В селекційному розсаднику її можна доповнити визначенням маси зерна з ділянки з відповідною
статистичною оцінкою. Це істотно збільшить ефективність доборів у ранніх
поколіннях при селекції на продуктивність.
Коли по селекційних лініях накопичується достатня кількість насіння,
вони включаються в досліди з повтореннями – порівняльне сортовипробування. Тут
для оцінки використовуються дані прямого вимірювання врожайності зерна з
ділянки з застосуванням критерія
статистичної ймовірності в дисперсійному комплексі. Насіння масою 1,5 кг
достатньо для посіву шести ділянок площею 10 м2. В селекційних
установах світу застосовуються приблизно однакові принципи порівняльного сортовипробування
ліній на завершальних етапах селекційного процесу. Відмінності полягають лише в
розмірі ділянок і числі повторень. В останній час спостерігається цілком
обґрунтована тенденція до зменшення площі ділянок. При грамотній постановці дослідів точність
роботи від цього не знижується а, об’єм випробовуваних ліній і масштаби селекційного процесу значно
збільшуються.
Досвід, накопичений в історії світового землеробства, наочно показує, що
нові сорти здатні давати максимальний ефект лише в умовах оптимальної,
пристосованої до них агротехніки. Особливо це чітко проявляється в тих випадках, коли створюються сорти нового
напрямку в селекції. Наприклад, короткостеблі пшениці сприяли необхідності
докорінного перегляду всіх елементів агротехнічного комплексу. Лише своєчасне
виконання такої роботи забезпечило їх успішне розповсюдження. Тому селекція на врожайність у теперішній
час неможлива без паралельної розробки сортової агротехніки.
Слід звернути особливу увагу на всі випадки одержання рекордних урожаїв.
Як вказує S. Borojevіc (1972), це дасть змогу більш точно
описати оптимальні умови для вирощування
нових сортів, а також більш повно оцінити врожайний потенціал для використання
в наступній селекційній роботі.
