У гречки культурної інколи зустрічаються
природні тетраплоїди. Перші роботи по штучному створенню тетраплоїдів у гречки
виконали радянські досмлідники Л.Р. Жебрак і В.В. Сахаров.
Для одержання тетраплоїдів добові паростки обробляють водним розчином
колхіцину в концентрації 0,05 – 0,1% протягом доби. Цей метод можна
модифікувати відносно дози і експозиції обробітку. Гарні результати дає обробка пророслих насінин гетерозисних гібридів
гречки.
Тетраплоїдні сорти Іскра і Більшовик 4 були районовані відповідно в 1978
і 1980 рр. Пізніше створили сорт Мінчанка.
В Польщі вирощують тетраплоїдний сорт Емка, в Канаді – Пенкард, у Японії
– Міяда.
Тетраплоїдні сорти мають більшу масу 1000 зерен (30- 40 г), більшу
плівчастість (27 – 28%), підвищений
вміст рутина, характеризуються холодостійкістю, стійкістю до вилягання. В
генетичному відношенні тетраплоїди відрізняються від диплоїдів. Так, у гібридів
F2 при моногібридному схрещуванні спостерігається
інше розщеплення (35 : 1 замість 3 : 1) порівняно з диплоїдами; зустрічаються
порушення в мейозі, що впливає на фертильність пилку і насіневої
продуктивності. Ось чому при роботі з тетраплоїдами необхідний контроль за
процесом мейоза і фертильністю пилку. Автополіплоїдія у гречки супроводжується
збільшенням розмірів квіток, плодів, пилкових зерен, продихових клітин,
збільшенням числа хлоропластів в
замикаючих клітинах продихів. Все це використовують як додаткові ознаки для
виявлення тетраплоїдів; підрахунок числа хромосом необхідний для остаточних
оцінок рівня плоїдності.
