Визначення завдань селекції на
урожайність. Від правильного розуміння завдань, що постають перед
відповідною селекційною програмою, часто
залежить наступний успіх всієї роботи. З великого різноманіття підходів
до селекції на продуктивність слід особливо виділити два дуже важливих
напрямки: селекцію на подальше збільшення рівня врожайності і селекцію на
збереження стабільно високої врожайності
комерційних сортів. Якщо важливість першого підходу зрозуміла всім і він
лежить в основі роботи більшості установ, то другий в багатьох випадках
недооцінюється.
Поява нових біотипів, рас або навіть видів хвороб і шкідників є,
напевно, єдиною причиною втрати вже досягнутого рівня врожайності існуючих
сортів. Справді, екстремальні погодні умови, здатні викликати різке падіння
врожайності широко поширених в районі
вирощування сорта, складаються не так і часто, і в переважній більшості років
цей сорт буде давати нормальні врожаї. У випадку ж появи нових біотипів, рас
або видів паразиту, що викликають сильні епіфітотії або зоофітотії, важко
сподіватися на те, що вони швидко зникнуть в наступному. Подібна причина завжди
змушує припинити вирощування цих сортів зовсім або на тривалий проміжок часу.
Довготривалий захист особливо видатних сортів пшениці від ураження
шкодочинними хворобами можна забезпечити з допомогою метода насичуючих схрещувань. Одноразове схрещування
з сортом-донором і наступне застосування багаторазових насичуючих схрещувань
дозволить повністю відновити сортотип реципієнта по всіх ознаках і зберегти
бажану особливість імунності.
Доведено, що чим більше рівень урожайності пшениці наближається до межі
в 10 т/га, тим важче досягати
істотних зрушень у його наступному підвищенні. Кожне істотне збільшення врожайності потребує все
більших витрат праці, часу і коштів. У зв’язку з цим робота по збереженню стабільності
врожаїв розповсюджених сортів, напевно, набуватиме все більшого значення в майбутньому, а можливо,
навіть стане переважаючою.
Доцільно було б в Україні започаткувати таку роботу в крайньому разі для
збереження у виробництві найбільш цінних сортів. Це могли б виконувати невеликі
кваліфіковані робочі групи при самих селекційних установах, або на окремих
регіональних дослідних станціях, які за ліцензійною угодою проводять
вирощування насіння високих репродукцій.
Для визначення оптимального фенотипу ідеального типу (ідеатипу) сорта важливого значення
набувають майже ізогенні лінії, які різняться між собою лише за алелями тісно
зчеплених генів. Створення серії таких ліній на основі декількох найбільш
поширених сортів і їх порівняльне вивчення в кожній „пшеничній зоні” зоні України дасть відповідь на питання про
те, яка міра вираженості відповідних ознак буде оптимальною для формування
найбільш високого врожаю. Можна буде отримати методичну і методологічну відповідь
про те, якими повинні бути сорти в тому або іншому регіоні України: остистими
чи безостими, червонозерними чи білозерним, з опушеними колосковими лусками чи
без опушення і т.д. До цього часу ці прості питання вирішуються інтуїтивно
переважно „методом проб і помилок”. Робота по створенню майже ізогенних ліній
заслуговує, на наш погляд, значної уваги всіх генетиків і селекціонерів і перш
за все Центру генетичних ресурсів рослин і Інституту охорони прав на сорти
рослин.
Лише після того, як показники врожайності набудуть в кожній зоні свого
конкретного виразу, сортові моделі нададуть дієву допомогу в підвищенні
ефективності всього селекційного процесу. Це дасть змогу проводити спрямовані
добори, спираючись на науково
обґрунтовані критерії, а не лише на суб’єктивні уявлення, які по різному формуються протягом тривалої практичної
роботи селекціонера.
