Стійкість
до грибкових захворювань.
Найбільшої шкоди зерновому господарству
України наносять бура іржа, борошниста
роса, кореневі гнилі, пилова і тверда
сажка. Враження жовтою, стебловою іржою
і септоріозом носить спорадичний
характер, хоча одноразова шкода,
перевищує хвороби першої групи.
В кожній селекційній прогармі
створення хворобостійких сортів –
найбільш важлива проблема. Основні
напрямки цієї роботи визначаються
теоретичними основами імунітету рослин
до інфекційних захворювань, створеними
М.І. Вавиловим (1919, 1935). В його роботах
обґрунтовані і розвинуті найбільш
важливі напрямки досліджень в цій
галузі. Селекція на стійкість до хвороб
ґрунтується на наступних положеннях:
1. Систематичне, видове і
внутрішньовидове різноманіття форм
рослини-хазяїна стосовно до ураження
хворобами.
2. Внутрішньовидова диференціація
і спеціалізація патогенна.
3. Географічні закономірності
розподілу стійкості до інфекційних
захворювань культурних рослин і їх
близьких родичів.
4. Взаємодія рослини і патогенна,
яке контролюється умовами середовища.
5. Генетика стійкості рослин
до захворювань і особливості селекції
на цю ознаку.
Подальший розвиток робіт в
галузі імунітету рослин в науці і
селекційній практиці проходило за цими
напрямками. Великий вплив роботи М.І.
Вавилова виявили на розвиток вчення
про імунітет рослин і в світовому
масштабі. Загальна закономірність у
розвитку взаємовідносин рослина –
патоген первинно була зформульована
як збільшення сприйнятливості до
грибкових захворювань по мірі збільшення
рівня плоїдності і ускладнення генотипа.
Встановлено, що в межах кожного виду
існує деяка варіабельність за ступенем
стійкості, що пов’язана з широтою
географічного розповсюдження виду і,
відповідно, його екологічною диференціації.
Різноманіття це тим більш велике, чим
ширше ареал виду.
Збудники іржастих хвороб пшениці
відносяться до класу базідіальних
грибів, по типу
живлення
– до облігатних паразитів.
