Квасоля належить до сімейства Fabaceae, роду Phaseolus L., який включає 200 видів, з яких
біля 20 вирощуються, решта дикорослі. Дикі види цього роду ростуть в
тропічному поясі, а культурні форми можна успішно вирощувати до 580
п.ш.
За походженням види квасолі різко розділяються на дві географічні групи:
американську і азійську. Для американських видів характерні крупна смугаста
форма боба і довгий дзьобик на його верхівці, мале число зерен в бобі, крупне
насіння. До цієї групи входять наступні широко вирощувані види: квасоля
звичайна (Ph. vulgaris L.) – включає кущові і виткі форми; квасоля
багатоквіткова (Ph. multiflorus Lam., синонім Ph. coccineus L.) – з довгим витким стеблом, білими і червоними
квітками і дуже крупим насінням (маса 1000 зерен до 1200 г); квасоля
гостролистна – тепарі (Ph. acutifolius A. Gray) – має порівняно дрібне насіння (маса1000 зерен
100 – 140 г), посухостійка; квасоля лімська, або місяцеподібна (Ph. lunatus L.), - боби короткі, плоскі,
напівмісяцеподібні, двох-трьохнасіневі, легко розлусні. Азійські види квасолі
характеризуються циліндричними бобами без дзьобика, дрібним багаточисельним
насінням (маса 1000 зерен 30 – 60 г). З них у культурі найбільш поширена
квасоля золотиста (Ph. aureus Roxb.), у
Середній Азії вона відома під назвою маш.
В Україні вирощують головним чином квасою
звичайну. Вона походить з тропічної Америки.
На території Перу її вирощували ще в доінковські часи. В Європу квасоля
завезена в шіснадцятому, а в Україну – в сімнадцятому-вісімнадцятому сторіччі.
Особливо поширилася квасоля як культура в Грузії.
