Завдання і напрямки селекції сої
Традиційні напрямки селекції сої: на
врожайність, скоростиглість, стійкість до вилягання, хвороб, шкідників, вмістом
олії і білку в зерні. В останні роки визначився новий напрямок – на підвищену
азотфіксуючу активність.
Селекція сої на врожайність. Більшість сортів сої, що внесені в Реєстр сортів рослин
Укураїни, мають потенційну врожайність 3 – 4 т/га; рекордна врожайність у США
досягає 7 т/га.
Індивідуальний добір на продуктивність
рослин у гетерогенних популяціях необхідно проводити за наступними ознаками, які
мають високе спадкування і низький рівень модифікаційної мінливості: висота
рослин, довжина міжвузолів, число вузлів на головному стеблі, число насінин в
бобі, маса 1000 зерен, індекс врожаю.
Формування, добір вихідних форм для
селекції і створення нових сортів слід проводити на максимально вирівняному
агротехнічному фоні.
При гібридизації сої, найбільшу міру
виразливості складового елементу в
однієї батьківської форми слід доповнювати середньою виразливістю цього
елементу в іншої. Оцінку селекційного матеріалу слід проводити за комплексом
ознак, оскільки максимальний визаз одного з складових елементів, переважно,
супроводжується близьким до мінімального виразу іншого. Добір на врожайність необхідно сполучати з
добором на оптималоьне (15 – 17 см) прикріплення нижніх бобів і стійкість до
розтріскування, що дає змогу знизити до мінімуму втрати врожаю при збиранні.
Селекція сої на скоростиглість. Це спрямування набуло особливого значення в зв’язку з
інтродукцією сої в нові, більш північні
райони, воно важливе також при створенні сортів для пожнивних посівів у
південних районах з більшою сумою активних температур.
Для кожної зони
необхідно створювати свої скоростиглі форми з урахуванням екологічних умов.
Південним скоростиглим сортам необхідна сума активних температур 2000 – 22000С.
При посіві в північній зоні вирощування
культури у них збільшується вегетаційний період, вони переходять з групи
ультраскоростиглих в групу середньостиглих і середньопізньостиглих, а північні
ультраскоростиглі сорти на півдні набувають карликовості, врожайність їх різко
знижується.
Сорти сої північного екотипу повинні мати
наступні межі основних показників: сума активних температур (100С і
вище) 1700 – 18000С, підвищена інтенсивність фотосинтеу, активний
симбіотичний потенціал 15 – 20 тис. од., детермінантний тип росту, мінімальне
або нульове гілкування, висота стебла 45 – 60 см, число продуктивних вузолів не
менше семи, висота прикріплення нижнього боба не нижче 15 см, число бобів у вузлі 2 – 2,5, зерен у
бобі 1,7 – 2, маса 1000 зерен 115 – 150 г, індекс урожаю не менше 35%, вміст
білку в зерні 38 – 40%, олії 15 – 18%.
Скоростглі сорти сої повинні мати густоту
стояння рослин перед збиранням 500 – 600 тис/га.
В таких посівах виникає загроза полягання, в зв’язку з цим необхідна особливість таких
сортів – стійкість до вилягання.
Ультраскоростиглі сорти сої створені в Швеції
(серії Фіскебі, Шведська 856), однак вони характеризуються дуже низьким
прикріпленням бобів (у зв’язку з чим непридатні до механізованого збирання) і
підвищеною розлусністю бобів. Створені форми сої північного екотипу, які здатні
утворювати урожай 2 – 2,5 т/га.
При будь-якому спрямуванні селекції
важливо добирати форми, стійкі до розповсюджених в зоні шкідників і хвороб. В
Україні сою частіш за все вражають хвороби сходів: фузаріози і бактеріози,
плямистість листя – пероноспороз,
аскохітоз, септоріоз, кореневі гнилі, бактеріальне в’янення,
склеротиноз.
Селекція сої на вміст білка і олії. Більшість вирощуваних сортів містить 38 – 45% білка і 17 – 21% олії. В окремих
форм ці показники досягають відповідно 52 і 27%. Між вмістом білка і олії
встановлена чітко виражена негативна кореляція ( r = - 0.3 – 0.7). Більшою олійністю характеризуються крупнозені
середньостиглі сорти.
У соєвій олії
найбільш важлива незамінна лінолева кислота (50 – 60%). Однак її кількість
прямо корелює з вмістом лінолевої кислоти (2 – 3%), що надає олії специфічного запаху і сприяє
швидкому його окисленню
При селекції сої на підвищений вміст білка
слід ураховувати, що в зерні
скоростиглих форм з забарвленою і темною насіневою оболонкою його більше, ніж у
жовтонасіневому середньостиглому. У високобілкових сортів сумарна кількість
білку і олії вища, ніж високоолійних.
Вміст білку в зерні сої тісно пов’язаний з генетично
обумовленою особливістю – симбіотичною активністю. Рослини, які здатні
формувати великий симбіотичний апарат, а, таким чином, і повністю забезпечувати
себе азотом за рахунок фіксації його з повітря, містять значно більше білку
(різниця до 10%), ніж рослини, які
ростуть поруч, але імунні до ризобій або
такі, що зформували невеликий і менш активний симбіотичний апарат. В
умовах кислих грунтів, нестачі того або
іншого елемента живлення, вологи, понижених або високих температур, коли
біологічна фіксація азота послаблена, вміст білку в зерні завжди менший, ніж
при оптимальних значеннях вказаних чинників. У зв’язку з цим селекцію сої на
підвищену симбіотичну активність, білкову продуктивність і врожайність слід
вести при оптимальних умовах симбіозу, тобто на середньосуглинкових добре
аерованих грунтах з рНсол. біля 6,5, достатньо забезпечених
фосфором, калієм, магнієм, мікроелементами (бором, молібденом), при інокуляції
насіння специфічним активним штамом ризобій. Азотні добрива застосовувати не
потрібно. На цьому фоні добирають форми з підвищеною симбіотичною
активністю за прямими (активність
нітрогенази) або непрямими (інтенсивність фотосинтезу, вміст хлорофіллу в
листках, ступінь розвитку вегетативних органів) ознаками.
Форми, що активно фіксують азот, мають
декілька більш тривалий вегетаційний період, їм потрібна більша сума активних
температур !
