Систематика
і походження сої
Соя
відноситьс до сімейства Fabacea, роду соя –Glycine L., виду соя звичайна – G. soja (L.) Sieb. Et Zucc. ( G. hispida Max.).
Рід Glycine поділяється, за Н.І. Корсаковим, на три
підрода у відповідності з центрами формоутворення. Підрід Glycine L. з двома видами - сланкий і яванський – походять
з Східноафриканського центру (Східна Африка, Індія, Шрі Ланка, острів Ява).
Підрід Leptocyamos (Benth.) F. Herm., який включає шість видів – виткий, серповидний,
багатонасіневий, світлий, тютюнолистий і войлочний, зформувався в
Австралійському центрі (Австралія, Південний Китай, острови Південно-Східної
Азії). Підрід Soja (Moench.) F. Herm., до якого
входить один вид – соя звичайна – G. soja (L.) Sieb. Et zucc. -
походить з Східно-Китайського центру формоутворення (Північний Китай і
сусідні острови).
До виду G. soja відносяться всі вирощувані сорти сої,
напвкультурні і дикорослі форми Північного Китаю і Далекого Сходу. В межах виду
розрізнюють п’ять підвидів.
1. Ssp. Soja (Steb. Et Zucc.) Kors., синонім G.ussuriensis Reg. and Maack. - підвид дикорослий, або усурійський.
Стебла тонкі, виткі, сильно вилягаючі. Листочки дрібненькі, від
опукло-загострених до ланцетоподібних. Квітки фіолетові, дрібні. Волоті
короткі. Боби дрібні, при дозріванні розтріскуються. Насіння темно-коричневе
або майже чорне, маса 1000 зерен 20 – 30 г. Розповсюджений в Китаї, Кореї,
Японії, Індії, Монголії і на Далекому Сході. Включає чотири різновиди.
2.
Ssp. gracilis (Skv.) Kors. - підвид культурний. Після дикоростучої сої його
форми найбільш примітивні в межах sp. G. soja. Розповсюджений в Приамурї, Mанчжурії і Північному Китаї як бур’ян. Включає чотирі різновиди.
3.
Ssp. indochinensis (Enk.) Kors. – підвид індокитайський. Середньорослі і дуже
високі (до 2 м) пізньостиглі форми з підвищеним гілкуванням. Стебло і пагони
тонкі, схильні до закручування і вилягання. Є сланцеві форми. Листки дрібні,
олисвленість висока. Більшість форм мають темнозабарвлене насіння. Насіння
малокультурних форм містить багато білку ( 39 – 44,5%). Включає 28
різновидностей. Цей підвид зформований у значній мірі під впливом людини. Разом
з тим серед вирощуваних форм є зразки, що мають найбільше число домінантних
ознак.
4.
Ssp. manshurica (Enk.) Kors. - підвид манчурський. Середньорослі (60 – 95 см)
форми. Гілкування середнє або підвищене.
Стебла середньої товщини., інколи тонкі. Тип росту проміжній. Волоті
малоквіткові, від коротких до середніх. Боби середні за розміром, інколи
вузькі. Насіння також середнє (маса 1000 зерен 110 – 260 г). Переважають зернові форми з вмістом білка 39
– 42,5% і олії 23 – 24%. Включає 26 різновидностей Сорти з генетичною основою
підвиду розповсюджені в США, Канаді, на Балканському півострові, на Далекому
Сході і в інших районах де вирощують сою і займають майже всю площу посіву цієї
культури.
5.
Ssp. korajensis (Enk.) Rors. – підвид корейський.
У найбільш значній мірі відтворює багатовікову селекцію в оптимальних умовах
вирощування. У філогенетичному відношенні це найбільш молодий підвид сої
звичайної. Відрізняється міцним невилягаючим стеблом, крупними листками і
зерном. До негативних особливостей відноситься схильність до розлусності бобів,
підвищена гідрофільність і розлусність насіневої оболонки. Включає 40
різновидів.
Для
зручності диференціації розповсюджених у виробництві сортів сої при
селекційно-насінницькій роботі В.Б. Енкен запропонував систему апробаційних
груп, які виділяються за маломінливими
ознаками: забарвлення опушення боба, насіневої оболонки і рубчика насінини.
Більшість
науковців вважають батьківщиною сої
Південно-Східну Азію (північна і східна частина Китаю). Пращуром культурної сої є дикоросла соя G. ussuriensis, ареал якої в Китаї надзвичайно великий. Вирощувати
сою в Китаї розпочали 6 – 7 тис. років тому, однак і в наші дні в цій країні
існують сорти, які близькі до дикорослих форм. Тут же знаходиться і центр
генетичного різноманіття даної культури. З Китаю культурна соя проникла в
Корею, а звідти в Японію.
