Горизонтальна стійкість пшениці

Горизонтальна (неспецифічна) стійкість проявляється в зниженні швидкості розвитку хвороби при подовжденні латентного періоду, скороченні числа уредогенерацій, продуктивності спороношення. Цей тип стійкості сильно варіює за ступенем прояву в залежності від умов середовища і онтогенетичним станом рослини. Враховується горизонтальна стійкість як кількісна ознака і контролюється полігенно.

Системи, які контролюють інтенсивність збільшення інфекції і міру її агресивності, вивчені мало. I.A. Watson (1970) вважає, що взаємодія паразита з рослиною-хазяїном контролюється трьома системами генів:

1. Вірулентність і авірулентність контролюється специфічними генами, які спадкуються за відносно простою схемою, що повністю узгоджується з теорією H. Flora (1971).
2. Швидкість збільшення, розмір площі ураження, інтенсивність споруляції, агресивність і ознаки, що пов’язані з патогенністю, контролюються полігенною системою.
3. Виживання паразита, напевно, пов’язано з ознаками, які контролюються подібною, але іншою системою.

Порівняльне дослідження динаміки популяцій протягом вегетаційного сезона, проведене поблизу центра різноманітності і на межі ареалу розповсюдження виду, показало, що протягом вегетаційного періоду змінюється склад популяції бурої іржі. Встановлено, що мутаційна мінливість відіграє помітну роль у формоутворенні бурої іржі. Гетерокаріоз, якщо і спостерігається, то не перевищує за еволюційним значенням мутаційну мінливість. Кількість спор, які продукуються протягом одного вегетаційного сезону, настільки колосальна, що навіть рідкісні мутантні форми при сприятливих для патогенна умовах можуть набути значної абсолютної чисельності. Конкурентноздатність клонів бурої іржі в популяції, їх адаптивність визначається як результат взаємодії генотипів обох організмів в конкретних умовах середовища. Всі ці чинники визначають величину горизонтальної стійкості сорту.