Методика
і техніка селекційного процесу люпину
Техніка
гібридизації люпину. Використання природньої гібридизації при внутрішньовидових
схрещуваннях можливо в селекції видів, які схильні до перехресного запилення
(наприклад, люпину жовтого). Однак застосування гібридизації обмежується тим,
що батьківські форми повинні мати домінантні
(маркерні) ознаки, за якими можна виділити гібриди F1. У зв’язку з цим при схрещуваннях необхідно виконувати кастрацію і контрольоване
запилення. Каструють, як правило, три-п’ять добре розвинених нерозкритих квіток,
які розміщені в нижній частині головного суцвіття. Їхні розміри в цей час
становлять, мм: у люпину білого 14 – 15, жовтого і вузьколистого 10 – 11. Зайві
бутони разом з квітконосом видаляють.
Переважно при кастрації човник розділяють
знизу з допомогою пінцета, відхиляють пелюстки і акуратно виймають всі тичинки.
Можна також проводити кастрацію наступним чином. Кінчиками пінцета охоплюють
човник біля основи нижче пиляків. Пінцет стискують так, щоб при його просувані
вздовж стовбчика маточки вверх човник видалявся разом з пиляками, а сама
маточка не травмувалася. Даний метод більш ефективний, але потребує уваги
виконавця, оскільки надмірне стискання пінцета призводить до обриву маточки або
приймочки.
Після кастрації квітки необхідно вберегти
від неконтрольованого запилення. Для цього використовують вату або пергаментні
ізолятори.
При теплій погоді примусове запилення проводять
через добу з моменту кастрації, при
вологій і прохолодній – через день з допомогою пензлика або пінцета. Можна
надівати на приймочку зрізаний разом з пиляками човник батьківськрої рослини.
Розрив у часі між вказаними операціями необхідний також через деяку
нерівномірність розвитку кастрованих квіток. З цієї ж причини бажано через добу
після першого запилення виконати повторне, але переважно його не проводять.
Особливості
селекційного процесу люпину. Селекцію люпину проводять за загальноприйнятими
схемами з урахуванням біологічних особливостей культури і вирішуваних завдань.
Так, при створенні фузаріозостійких сортів люпину жовтого гібридизацію і добори
з гібридних популяцій необхідно проводити на інфекційному фоні. Тут же
проводять паралельну оцінку ліній селекційного розсадника другого року, зразків
контрольного розсадника і матеріалу, який знаходиться у попередньому і
конкурсному сортовипробуваннях.
Польові
і лабораторні оцінки. Врожайність –
найбільш важливий показник створюваних сортів. На ранніх етапах селекційного процесу в зв’язку з значним
числом вивчаємих ліній і відсутністю повторень об’єктивна оцінка врожайності неможлива. Основним критерієм, як
парвило, використовується продуктивність
окремих рослин. Урахування врожайності з одиниці площі починають з контрольного
або селекційного розсадника другого року.
Тривалість вегетаційного періода,
інтенсивність початкового росту визначають за фенологічними спостереженнями,
враховуючи особливості проходження рослинами окремих фаз розвитку. Відносним
показником скоростиглості люпину жовтого і вузьколистого може використовуватися
дата початку цвітіння. Тривалість вегетаційного періоду люпину білого в значній
мірі визначається терміном періоду цвітіння – дозрівання.
Алкалоїдність – ознака, яка обумовлює
використання сорту (кормове або на сидерат). З значної чисельності методів її
оцінки на початкових етапах селекції проводять якісний аналіз вмісту алкалоїдів
у вегетативній масі. Для цього використовують висушений після просочення
реактивом Драгендорфа фільтрувальний папір. Метод високоефективний. Якісну
оцінку вмісту алкалоїдів у насінні проводять стандартним методом з попереднім кип’ятінням
досліджуваних зразків. Кількісні методи використовують на завершальному етапі
селекційного процесу.
Стійкість до хвороб і шкідників
визначають за загальновідомими методиками. Об’єктивна оцінка стійкості люпину
до найбільш шкодочинної хвороби – фузаріозу можлива лише з використанням
спеціальних інфекційних фонів. Їх створюють штучним шляхом внесенням у грунт
попередньо розмноженого інфекційного матеріалу або в результаті тривалого
періоду пересіву (монокультури) люпину на одній і тій же ділянці.
Стійкість бобів до розтріскування
оцінюють (в разі необхідності) при перестої рослин. Однак цей прийом не завжди
може забезпечувати точні результати, наприклад при відсутності відповідних погодних умов, пізньостиглості або ураженні
вивчаємих форм грибковими захворюваннями. Для встановлення причин, які обумовили
прояв даної ознаки, проводять анатомічний аналіз стулок бобів.
